| 2009 - 22-24 серпня - Чарівні Карпати, чарівні дівчата і один Джан |
|
| Написал Snezhana | |||
| 30.08.2009 | |||
Віталька, як керівник походу, висловив прохання писати звіт українською, то ж російськомовний варіант залишу для свого ЖЖ (якщо перекладу)...
  Доречі, для занурення у воду Віталіком був обіцяний водоспад, який от-от мав показатися за поворотом. Наче віслюк за морквиною, я йшла за мрією про купання у водоспаді, серце вистрибувало із грудей – але то більше через постійний підйом по кам’янистій дорозі. Аж раптом Віталь зупинився на запашному лузі, вздовж якого простягнувся тин, і об’явив: “Водоспаду не буде - пересохнув!”. То ж ми із велами та баулами “взяли” паркан, підібравшись до річки, знайшли першу-ліпшу “ванночку”, в якій можна було помістити дупу і по черзі викупались у молодильній воді.
  Постійний підйом по кам’янистій дорозі... Здавалося, що так можна підійматися довічно, фізичний стан дійшов до тої точки, коли все все одно куди та скільки ще їхати, коли за черговим поворотом понад річкою ми побачили знайомі Віталікові орієнтири нашої ночівлі – кілька пастуських будиночків. Біля них чинно вечеряла сім’я: батько-кінь, мати-кобила та маленьке лоша.  Радощам нашим не було меж, і де ті сили узялися – швиденько розкинули намета, назбирали дров на вечерю та вечірні посиденьки біля багаття. Спостерігали чудовий захід сонця, а потім ще довгенько сиділи біля вогню, слухаючи завивання вітру, дивлячись на яскраві зорі і не дивлячись на залякування Віталіка підйомом о 6 ранку...   23 серпня. Підкорення норовливого.  Погода, що не дозволила здійснити підняття на Петрос групі xbike у минулому році, загравала із нами: то на небі з’являлися сірі хмари, то сонце весело скакало с вершини на вершину. На недовготривалих перепочинках ми їли чорницю та брусницю, насолоджуючись неймовірними краєвидами.     Але нескорений Петрос магнітом тягнув залізні шила, заточені у наших... ммм... усередині нас. Піднялися на Шешульський перевал (1591 м) і цілком відчули кайф траверсної дороги, що легким спуском вела нас до того місця, де планувалося заховати наші баули та з легкими велами розпочати власне сходження. Аж раптом нам зустрівся велосипедист Іван з Івано-Франківська. Як приємно високо в горах зустріти брата по духу!  А Іван нам ще й неабияк допоміг, підказавши, що підняття на Петрос краще здійснити з того місця, яке ми проїхали метрів 200 назад. Мене тільки одне настророжило: те, ЯК він переспросив “А ви точно хочете задертися на Петрос з велами?”... Потім я зрозуміла, чому... А поки, обмінявшись контактами і зробивши фото на згадку, ми побажали один одному щасливої дороги. Повернулись на те місце де, як нам здавалося, йде стежка на хребет, по якому рекомендував здійснити сходження Іван. Перекусили.  Джан заховав баули – причому так, що треба було добре їх пошукати навіть коли знаєш, що вони є під цим кущем. Запаслися куртками, їжею, газовим балоном і водою для чаю: видати ковбасу тут Віталь навідсіч відмовився, то ж у нас з Танею був додатковий стимул пертися вгору ;) І почалося... Стежина, що з дороги саме так і виглядала, дуже швидко и непомітно перетворилася на прим’яту густу траву на полонині, до того ж у довільному порядку обрамленій парканом із ялівцевого стланику і здобрену овечими та кінськими екскрементами. Щодалі то більше все це походило на неймовірний лабіринт: ми бачимо ціль, волочимо через густі трави вели поперед себе, а через стланики – на собі. Так пройшло з півгодини, поки ми виштовхалися на овечу стежинку, густо засипану овечим послідом.  Але він нас тепер зовсім не займав: після цієї півгодини штовханини влоб через стланики... Таня вийшла на стежину трохи раніше нас з Віталем, то ж її червоний шолом то маячив, то ховався за горами метрів за 200-300 поперед нас. Видершись на чергову гору, я і Віталька дуже здивувались, коли побачили Таню метрів за 200 за нами. Як виявилося, справа була не у коварному телепорті, що відкидає туристів за півкілометри вниз по стежці, а у тім, що Таня вирішила трохи нас зачекати, лягла у пухнасто-колючі кущі і... заснула! Звичайно, ми її зачекали на цьому пригорочку, тим більш, що тут ми вже спілкувалися із двома аборигенами, що розважалися у вихідний день сходженням на Петрос. За цим пригорком у нас вийшло навіть проїхати стежиною на велах метрів 100 – ну а потім знову волокти їх на собі на крутий підйом...  ...Петрос зустрів нас аплодисментами «пішиків», останні метри ми просто бігли і волали. Далі була довгенька фотосесія – спочатку виключно xbike’івським колективом, згодом до нас підходили бажаючі сфотографуватися із нашими велами, зі мною і Танею, в шоломі і без...   А потім – був гарячий чай під погорілою капличкою Петросу і вистраждана ковбаса. :)  Explorer: Нарешті здійснилась моя мрія, про яку я замислився ще два роки тому та невдало спробував здійснити минулого року. На цей раз погодні умови нам сприяли – солнце, напівпрозоре повітря та високі хмарки не заважали роздивитись весь чудовий краєвид, який відкривається з верхівки Петроса. Завдяки своєму положенню, Петрос є своєрідною оглядовою площадкою Закарпаття, з якої видно всі найвеличніші хребти українських Карпат. Свидовецький хребет та гора Близниця на заході, Чорногора, починаючи з Говерли і далеко до самого чубку гори Піп Іван, де чудово проглядаються обриси зруйнованої обсерваторії. Ну, і звичайно, далеко на південному сході, на горизонті в синьому серпанку, таємничі та вигадливі зубасті верхівки Мармороських хребтів…  Траверс із перевалу до місця схову наших речей був чудовою винагородою за все: на легких, як лані, велах, ми неслися вздовж пречудових краєвидів Чорногірського хребта... оооо... це мрія! Нам навіть не знадобилася GPS-точка, щоб знайти наші речі. Маючи яскраву можливість відчути себе і швидкими ланями і віслюками на короткому проміжку часу, ми продовжили свій шлях вже з баулами. За різким поворотом кайфовий спуск скінчився і розпочався невеличкий підйом.  Тут ми мали чудову можливість відчути, наскільки ж ми все ж-таки втомилися та зголодніли. Почав накрапувати дрібнесенький дощик, і не було причин не зупинитися і не з’їсти курагу із козинаками. Через кілометр підйом скінчився, поступившись легкому спуску, а от дощик – ні. Я відчайдушно вмовляла його залишити нас сухими і дати по-сухому розбити табір. Власне, ми досить швидко дісталися Герменеського перевалу, а ще через кілька хвилин знайшли для себе пречудове місце для табору – серед ялин та з чудовим видом на Петрос. Да і дощик вгомонивсь трохи. Ми мали гарну вечерю і чудові посиденьки із глінтвейном. Вночі дощик поновився з більшою силою, але те нас вже зовсім не займало...  24 серпня. День Незалежності України.  Часу у нас було вдосталь: нам треба було лише зібратися і спуститися до Ясенів, Віталь вже домовився про автотрансфер до Івано-Франківська. Тому попаслися на чорничних полянах, фоткалися, Віталь збігав до вискогірного ґаздівства, де купив свіженького молока. На спуску ми купили кілограм щойнозвареної бринзи. Паслися у малиннику.   Щодо самого спуску, то у верхів’ях місцями він був настільки карколомний, що доводилося злізати з велосипедів. Але чимдалі він ставав більш і більш велолюбним.  Те, що це вона, а не він, було видно по повним молока грудям – десь на неї чекали малята. Ця собака одразу ж пішла за нами: і поки ми фотографувалися, і поки їли морозиво, вона чинно сиділа поруч. Як тільки ми натисли на педалі – вона шуранула за нами, не відстаючи ні на метр і попутньо облаюючи та оббріхуючи зустрічні авто. Так вона і бігла за нами аж до самісінького вокзалу. Навідсіч відмовилася від свіжокуплених для неї сосисок і попрямувала за нами на перон. І не відходила від вагону аж поки поїзд рушив... Висновки/підсумки:  Aвтор звіту: sne_zhinka 28.08.2009 Explorer Sne_zhinka |
|||
| < Пред. | След. > |
|---|
Комментарии
2009-08-3115:06:44 Привіт!
Радий що у вас все вийшло, і ви таки видряпались на Петрос. Тут короткий звіт про мою подорож: http://www.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=1696
А ось тут: http://www.beskyd.lviv.ua/viewtopic.php?t=1449
- згадка форумців про нічне підкорення Петроса з ровером на плечах
2009-08-3116:04:52
Все добре, але в твоєму звіті написано www.xbikeS.kiev.ua, непотрібна буква "S".
2009-08-3117:46:54 та на пікасі теж :)
Ще раз дуже дякую за пораду повернутись!
2009-08-3119:56:45 Привіт з Бескиду!
Гарний звітик
За вишиванки респект і поважуха!
2009-08-3119:58:27 Привіт з Бескиду!
Не зупиняйтесь!
За вишиванки респект і поважуха!
2009-09-0109:36:22 виправив
2009-10-0612:27:03 Віталік і Таня - ви найкращі! За писання українською мовою особлива вдячність, як і за цікаву розповідь. Вірш про гори дуже гарний! Словом, МОЛОДЦІ! Наснаги вам у подальших подорожах, а усім учасникам клубу (в т.ч. дівчині, яка була з вами в поході, просто я її не знаю) вітання та побажання тільки супутнього вітру :)))))
2009-10-0612:27:52