XBikeCLUB

з байком по життю

2021 – 24-25 липня – РЛС ПАМІР

РЛС Памір – Фото Олександр Дорофєєв

      РЛС «Памір» на горі Томнатик лежала в моїй закладці поїздок більше двох років. Без продуманого маршруту, ночівлі та іншої ПВД організації. Просто закладка з точкою на карті.
      І нарешті вона вистрілила. Знайшовся і час, і бажання, справний велосипед та відповідна погода.
      Особливістю РЛС є те, що до неї не так то вже й просто дістатися, а з урахуванням карпатських гір ніяк не уникнути автономної поїздки.
      Змирившись з неминучим (як би мені не хотілося тягти з собою похідне барахло у вигляді одягу, каремата, спальника, намету (забігаючи наперед скажу, що ні спальника ні палатки я в результаті не тягнув) я вирішив спробувати з’їздити на цю «пам’ятку». І на «а раптом», закинув пропозицію в Клуб.
      Як завжди, останнім часом, все вирішувалося буквально за день: малювався маршрут, пошук охочих поїхати одноклубників і покупка квитків: все це зайняло кілька годин ….
      На подив, квитки на потяг знайшлися як туди так і назад. Звичайно, про комфортність Укрзалізниці варто писати окремі статті, але дякую, хоч доїхали …
      За кілька днів до подорожі, я написав запит в прикордонну заставу, на дозвіл проходження прикордонної зони: наш маршрут пролягав вздовж самого кордону з Румунією.
     Спочатку наша група складалася з мене (Alexej), Роми зі Сніжаною і SKIF-a, якого ми «впихали» на покупку квитків в останні дні перед від’їздом. На превелике наше розчарування, SKIF-а «засмоктала глубока трясовина» роботи і ми поїхали втрьох.

      Пригоди насправді почалися ще в потязі, як тільки від’їхали з київського перону. За планом поїздки ми мали закинутись до точки старту від Чернівців на якійсь машині (80 км. по трасі). Звичайно ж заздалегідь нічого домовлено не було (було б не так цікаво).
      І в поїзді Рома намагався видзвонити або списатися хоч з ким-небудь, хто міг би нам допомогти.
      У підсумку нам запропонували 8-місцевий спринтер, який приженуть за 50 км до Чернівців … Ціна, м’яко висловлюючись, трохи здивувала … Втім ми вже почали коливатися, а чи не взяти нам цей ВІП-трансфер, адже втрачати на старті час дуже не хотілося б, враховуючи що в цей день належить вельми великий набір висоти і треба буде встигнути до темряви доїхати до місця ночівлі.
      Врешті-решт ми вибрали варіант лотереї – приїхати до Чернівців і шукати таксі на вокзалі. І ми в цю лотерею виграли! Знайшли класного водія з шикарною машиною! Ну і ціна звичайно була в два рази менше ніж нам пропонували за спринтер.

Наша заброска

      80 кілометрів пролетіли швидко і вже на початку 12-ї години, ми збирали вели на точці старту. Як і в більшості випадків походів і ПВД перший же день і перші ж кілометри починаються з набору висоти. Так і цього разу. Відразу за стартовою галявиною нас чекав підйом на перевал Шурдин висотою +1170 метрів.

Стартова галявина перед перевалом Шурдин

      Погода була чудова, не сильно жарко і не холодно, без дощу і вітру. Шикарно.
      А підйом на перевал Шурдин був мабуть самою шикарною ділянкою треку! М’які серпантини без дикого набору висоти і все по грунтовці.

Часом з серпантинів на перевал відкривалися види на карпатські гори і пагорби
На вершині перевалу Шурдин
      На іншій стороні перевалу відкривався приголомшливий вид:

      Загалом, ми мчали вниз в долину, стрімко скидаючи висоту. Наша перша зупинка передбачалася в долині на кордоні з Румунією. У селі Селятин. Там я сподівався на повноцінний обід і поповнення запасів провізії на ночівлю.

      Після невеликого квесту обід був знайдений в єдиній відкритій в селі їдальні (якщо не брати до уваги пару кафешок з бутербродами).
      І ось починаючи з села Селятин до повороту в гори, дорога, що представляє собою щебінку з дрібнодисперсною крихтою виявилася пеклом ..
      Ні, їхати по ній було нормально, проблему представляли машини, джипи з туристами носяться постійно то в одну то в іншу сторону. Після кожної проїжджаючої машини на дорозі висіла хмара пилу, через яку не те, що нічого не видно, дихати було важко …
      У такій пиловій ванній нам потрібно було проїхати близько 10-12 кілометрів до прикордонного села Шепіт.

Фото не передає всю хмару пилу, яка залишається після кожного авто …
Дорога на прикордонну заставу Шепіт
По дорозі на Шепіт була проміжна точка – водоспад Сучавсій Гук

      Він був навіть більше, ніж я очікував. Впіймавши буквально хвилинку часу між тургрупами, щоб сфоткати, ми теж влаштували свою фотосесію.

      Доїхавши до села Шепіт я повинен був виконати свій «громадянський обов’язок» – відзначитися у прикордонників, хоча спинним мозком відчував, що це все фігня – адже за маршрутом на РЛС кожен день на джипах звозять купу туристів і навряд чи вони беруть перепустку.
      Як би там не було, ми заїхали на прикордонну заставу. І як я припускав, все, що зробили прикордонники – це благословили нас на вдалу подорож … ніяких дозволів ні їм ні нам потрібно не було ..
      Ну і добре. Поїхали далі.
      А далі починалися гори. І не просто гори а дорога по якій їздили джипи, квадроцикли, мотоцикли і ще бісазна-що.
      Коротше кажучи ці РЛС-кулі тягнули до себе всіх … Незрозуміло чому і навіщо, але все перли вгору … Ми в тому числі.
      Але перш ніж почати підйом в гори, ми проїхалися по ще одній пам’ятці – вздовж дерев’яного похиленого забору з колючим дротом і заростями лопухів, який являє собою кордон між Україною і Румунією. Ми самі були на українській території, а наша тінь – в Румунії.

Ліворуч, за колючкою – Румунія, а на нейтральній смузі – квіти. Надзвичайної краси!

      І ось пійшли гірські дороги … вгору, вгору, вгору. Весь час вгору! Ні кроку назад!

      По дорозі кілька разів переходили брід і навіть знайшли місце помитися в гірській річці після пилової бурі на сільських дорогах.

      Чим вище ми піднімалися, тим красивіше пейзажі відкривалися серед дерев.

      Чим довше ми піднімалися, тим швидше летів час … Мрії про приїзд на точку ночівлі завидна танули на очах .. Дорога в гору все не закінчувалася.
      І навіть враховуючи, що ми з самого початку не планували ночувати на кулях РЛС, а стати табором трохи нижче, ми все одно не встигали за сонцем.
      Проблему посилило, на останніх метрах перед фінішем, Ромино коліно, яке сказало – вистачить на сьогодні і відмовилося нормально працювати, подаючи сигнали болю ..
      Крім того своє «ні» сказав і Ромин велосипед: на підйомах, коли на педалі припадало велике навантаження, раптово блокувався ланцюг, чіпляючись за щось в районі каретки; внаслідок чого, Рома зупинявся або, в гіршому випадку падав з вела, не встигаючи вихлоснутись з “контактів” ..
      На щастя, до цього часу ми вже вийшли з зони лісу і знаходились на початку полонини. Тут, на одному з місць привалу (зі столиком і лавкою), за ялинками ми і поставили намет.

      На мій подив, на полонині, я не знайшов джерела води (хоча про нього писали на форумах туристи); прикордонники, які ходили по дорозі теж сказали що води тут немає. Добре, що ми на підйомі набрали в пляшки води .. було з чого зробити чай і заварити мівіну.
      Зупинившись на галявині ми почали швидко ворушитися: ставити намет, розбирати речі, кочегарити багаття, готувати їжу.
      Сонце вимикалося дуже швидко, та разом із ним і температура повітря: якщо в променях сонця було навіть жарко: більш ніж +20 градусів, то як тільки воно сховалося за горами, температура впала до +10 градусів. В цьому не було нічого фантастичного, адже ми були в горах, на висоті близько 1400 метрів. Але нам, що живуть в Києві, це було незвично …

      Швидко пожував що у кого було на вечерю і випивши чашку гарячого чаю, ми полізли в намет … Часу на променад і розмови вже не було: на вулиці ніч (хоча нам пощастило з величезним повним місяцем), ми втомлені підйомом в гору та й температура в +10 не надихає на посиденьки на лавочці.

      Перший день закінчився.

      ТТХ: 52 км., набір висоти 1200 метрів.

      День 2: Спартанський режим.

      Підйом о 5:20, швидко розпалити багаття, приготувати сніданок, чай, зібрати речі, спробувати поремонтувати велосипеди (в основному Ромин ланцюг) і ось ми, через 3 години готові стартувати ..
      Насправді досить пізно за часом .. Я розраховував виїхати з ночівлі максимум о 7 ранку … Значить треба буде гнати по дорозі. Вранці бачили диких карпатських коней і свиней:

      Наш шлях лежав до головної мети – РЛС. До неї було близько 3 кілометрів з уже пологим набором висоти. РЛС вже почала з’являтися на горизонті

А ось і сама РЛС
Види навколо

      Тут, на РЛС вирішили зробити невеликий ремонт велосипеда Роми: вкоротили ланцюг, підтягнули трос передньої перекидки, підправили шипи на велоботах. Загалом, зробили все що могли, що б не застрягав ланцюг …
      Був вже початок 10 дня … Пізно, але я не втрачав надії на проходження свого варіанту маршруту.
      Трохи поясню: у нас на другий день було 2 варіанти маршруту доїзду до фінішу, які сходилися в одній точці на перевалі Шурдин:

           1) Спуститися з РЛС в село Шипіт і далі тим же самим маршрутом що й в перший день добиратися на Шурдин
           2) Від РЛС проїхати по гірських перевалах до Шурдин

      І перший і другий варіанти мали однакову довжину: близько 55 кілометрів. Різниця була в наборі висоти. У першому варіанті гугл налічував близько 600 метрів набору, в другому варіанті 1200 метрів набору.

      І ось на РЛС я вирішив розділитися: самому поїхати за другим варіантом, а Рома і Сніжана поїхали по першому маршруту.
      Я розумів, що, що б встигнути на фініш, мені доведеться буквально бігти в гору, там де не можна крутити педалі і відмовитися від будь-яких матрасів – хіба що хвилинні перекушування.
      Загалом, все так і було.
      Навіть спуск з РЛС, який на карті малювався красивою дорогою, був ще тою мукою – доводилося дертися місцями в гору, спускатися по кам’яних сипухах, лавірувати по роздовбаній грунтовій дорозі … суцільне напруження.
      До речі, води на перевалі теж не було, найближче джерело я зміг знайти тільки за пару кілометрів на спуску.

      Але всі ці тяготи і злигодні з лишком компенсувались прекрасними видами гір:

      Спустившись в село Верхній Яловець я покотив по сільській дорозі в Нижній Яловець, де за селом мене чекав найважчий набір висоти на перевал.
      Пилова дорога, яку я думав, що уникну на цьому треку, зустрічала мене з розпростертим обіймами. Тут також були сільські гонщики. Піднімали пилові бурі.
      Мені довелося вкручувати, щоб якомога швидше проїхати сільську ділянку.
      За Нижнім Яловцем – звернув у гори. Відразу на мене навалився «піхалич». Їхати по сипусі, та ще й з таким уклоном було нереально, та й не мало сенсу. Довелося пхати вел.

      “Піхалич” тривав близько 4 кілометрів, тобто приблизно годину за часом. Тут уже не було ні душі … тільки ліс і я. Зате з перевалу відкрився вид на Чорногірський хребет

      Але спуск з цього перевалу трохи засмутив: замість наїждженої грунтовки була кам’яниста сипуха, яка ні на секунду не давала відпочити …
      Час від часу я зв’язувався з Ромою і Сніжаною. Запитуючи як у них справи та де вони зараз.

      Як виявилося, у них теж мав бути вельми цікавий маршрут. Від РЛС в Шепіт виявляється по шляху не один суцільний спуск, а є перевал, на який довелося запихати вели.

      Мені ж в цей час треба було спускатися в село Плоска і далі по сільській дорозі (знову все в пилюці) їхати на Фошки.
      У Фошках знову був дикий торчок, де вел довелося пхати попереду себе. Але тут трудножі полегшувались думкою про те, що скоро фініш..
      Виліз я перед перевалом Шурдин, подзвонив Ромі і Сніжані. Вони як раз в цей час вже приїхали в Селятин і брали таксі-закидання на перевал.
      Вирішивши почекати їх на самому перевалі, я покотив вгору.
      Відпочити на перевалі довго не вийшло: після того як я приїхав і розвалився на траві, через 5-10 хвилин бус привіз Сніжану і Рому.
      До цього часу ми вже могли розрахувати наш час фінішу і зателефонували тому самому таксі, яке везло нас з Чернівців.
      Попереду був тільки лише спуск з Шурдин в Долішній шепіт – фініш маршруту.

      За часом ми вкладалися ідеально – просто пощастило, що більше не було ні у кого поломок вела … інакше довелося б вирішувати питання з закиданням на потяг в Чернівцях.

      На фініші, в гірській річці змили шари пилу і бруду після поїздки, занурилися в бус і поїхали до Чернівців.

      День 2 ТТХ: 52 км, 1200 набору висоти

     Автор тексту Alexej

ФОТОАЛЬБОМ

2+

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

XBIKE CLUB © 2007 Frontier Theme