Вже декілька років як ми ось так разом із основою нашого клубу не ходили кудись у похід, на те були різні причини як об’єктивні так і суб’єктивні. Сподіваюсь, що всі розуміють, що я маю на увазі. На у хто не розуміє, то це лише його особиста недолугість.
Отже, серпень 2016 року, і наш невеличкий похід в наші рідні Карпатські гори. Так вже склалось, що такий похід ми організовуємо не вперше та його формат вже став клубною традицією.
Особисто я, жодного разу не брав участі в цьому традиційному поході. На ці дати, як правило, рушав в похід де що південніше, а саме на Кримський півострів. Все таки море люблю більше ніж гори. Ну і минулий досвід походів по Карпатам, якось не сприяв бажанню туди іти знову. Тому, особисто в мене, цей похід викликав якесь подвійне передчуття.
День перший
25 серпня
Ясіня – Драгобрат
Отже, залізнична станція Ясіня, майже середина дня, чудова сонячна погода. Потяг довіз нас із запізненням, але ми не дуже поспішали, оскільки метою першого дня було доїхати до лижного курорту Драгобрат. Тому після висадки, традиційно у когось (у Роми), виявилось пробитим колесо, хтось зголоднів та захотів щось поїсти, комусь раптово захотілось до туалету…ну і все в тому ж дусі.
Поки Рома демонстрував всім свої вміння в бортуванні колес, інші в тому числі і я використали цей час аби перекусити.
Приблизно, о 13:00 ми стартували по маршруту в напрямку Драгобрата. Десь, за годину ми доїхали по трасі Н-09 до повороту на лижний курорт. І почався затяжний підйом.
Хочу відмітити, що дорога на гору начебто є, але в той же час її нема. Сама дорога являє собою грунтовку із здоровенним камінням. Кут підйому час від часу змінюється, навіть інколи здається, що вже скінчився набір висоти, але ні, за наступним поворотом знову починається підйом.
Крім того, ця дорога, навіть не в лижний сезон, виявилась доволі завантаженою. З дуже частою періодичністью зустрічались поодинокі джипи та в основному здоровенні вантажні автомобілі, які дуже псували все враження від чистого гірського повітря. Ну і постійно приходилось зупинятись аби пропустити ту чи іншу машину, що тільки додавало роздратування.
Біля половини п’ятої ми нарешті піднялись до лижного курорту Драгобрат, це було дещо виснажливо, але всі нормально доїхали.
Отже Драгобрат, висота 1300 метрів над рівнем моря, прекрасне гірське повітря, але дещо холоднувато.
Якийсь час були вимушені пошукати наше місце ночівлі, це виявився красивий дерев’яний будинок із привітними господарями, які нас швидко розселили по своїм кімнатам.
25 серпня у мене та у Роми особисте свято – День Народження, але до цього часу ми його жодного разу не святкували разом. На цей раз все було інакше. Рома замовив смачну вечерю для всіх та ми в кінці дня разом відсвяткували наші Дні Народження.
Завтра нас чекали гірські хребти.
Відстань: 14 км.
Набір висоти: 726 м.
День другий
26 серпня
Драгобрат – Рахів
А от і другий день нашої подорожі. Я прокинувся раніше, аби походити навколо із камерою, познімати гірські краєвиди, схід Сонця та подихати ранішнім повітрям.
Було дещо прохолодно, над небокраєм почало з’являтись Сонце, я швиденько піднявся по найближчій горі та знайшов невеличку галявину, де над самою прірвою стояла дерев’яна лавка. Усівся на неї та почав робити знімки.
Десь біля години я ще ходив в пошуках красивого ракурсу, після чого повернувся до нашого будиночку. Інші почали вже прокидатись. На 8 годину ранку, добрі господарі підготували нам справжній гуцульський сніданок. Після сніданку продовжили збиратись, та на початку десятої години вирушили далі по запланованому маршруту.
Через годину піднялись на гірський хребет, де починались лижні підйомники. На цій висоті дув сильний вітер, який не вщухав не на мить та буквально збивав з ніг. Але, треба було лише перейти хребет та спуститись нижче на декілька метрів, як раптом вітер зникав і була спокійна сонячна погода.
І тут раптом Джан згадав, що забув свій навігатор в будинку де ми ночували. Робити було нічого разом із Танею вони вирішили повертатись назад. А всі інші пішли далі, але домовились, що будемо чекати їх на горі Близниця.
Година чи дві, і от ми на вершині гори Близниця 1850 метрів над рівнем моря. Дуже захопливий краєвид навколо, скажу я вам. Нам пощастило із погодою, хмар майже не було, тому можна було розгледіти все навколо. Зупинились на невеличку фотосесію та підкріпились тим що взяли з собою.
Через якийсь час нас наздогнали Джан із Танею та ми вирушили далі по гірському хребту в напрямку Рахова.
Дорога була різною, із великим камінням, просто трамбованою землею та здоровенними калюжами, що залишились після дощу. Але вже коли почався постійний спуск до самого міста дорога перетворилась в одні здоровенні каміняки. З моєю напівробочою амортизаційною вилкою було непереливки. Десь вже на середині такого спуску руки перетворились…навіть не знаю на що. Я їх просто перестав відчувати та тільки очима бачив, що тримаюсь за руль.
Через якийсь час це жахіття для мене скінчилось та ми виїхали на асфальт, а саме на вулицю Київську міста Рахів. Де що почекали інших, оскільки перед спуском частина групи вирішила піти іншим шляхом. Після чого ми поїхали до місця ночівлі.
Заночували в красивому затишному будиночку біля підніжжя гори, перед відпочинком сходили до місцевого ресторану повечеряти та пішли відпочивати.
Відстань: 33 км.
Набір висоти: 932 м.
День третій
27 серпня
Рахів – Петрос (радіалка)
На третій день був запланований підйом на гору Петрос. Але зі мною трапилось наступне. Весь попередній день світило дуже яскраве сонце, хоча більшість і були вдягнуті поки ми були в горах, у декого в тому числі у мене шкіра ніг була ні чим не прикрита. Тому відбулась банальна річ, ноги просто згоріли.
Пантенол наш все! Рома здогадався його купити. Але у мене, напевно ця прикрість трапилась сильніше за всіх. На вечір підвищилась температура та почало лихоманити. Тому зранку, коли прокинувся, було відчуття ніби по мені проїхався каток. Через це був вимушений зостатись вдома та відлежатись перед наступним днем. Так, до речі, зробила і Siu.
Відстань: 0 км.
Набір висоти: 0 м.
День четвертий
28 серпня
Рахів – Бистриця
Ось і настав останній день нашої подорожі по Карпатам. Маршрут що був попереду за змістом мав ореол таємничості, оскільки даним маршрутом ходив тільки батько Сніжани, який запевнив, що він підходить 100% для руху на велосипеді.
Була чудова тепла погода, світило сонце, одним словом, гори запрошували нас до себе. Поснідавши, зібрались, завантажились до мікроавтобусу, який на нас вже чекав та вирушили з Рахова до місця старту, який починався на лижному курорті Буковель.
Приїхавши до місця старту виявилось, що у Тані пробито колесо. Певний час пішов на його заклеювання, та біля дванадцятої години ми вирушили по маршруту.
Спочатку особисто мене нічого не турбувало, але усвідомлюючи по яким маршрутам зазвичай ходить Олександр (батько Сніжани) певне напруження було присутнє. Та, як виявилось, це почуття було не порожнім.
Вже якось насторожило, коли доїхали до останнього підйомнику та запитали дорогу на Близницю, а у відповідь почули туди, але там ви не проїдете. Ну добре, де не проїдемо, там пройдемо. Поїхали далі.
Початок маршруту виглядав так. Річка, де праворуч вздовж неї простягається наш маршрут. Все добре, але самої дороги майже нема, є місцями стежка, яка переходить в глибоку грязюку, наче болото. А іноді зовсім закінчується та переходить у саму річку. От весело було скажу я вам. Їхати на велосипеді практично не було можливим.
До речі, виявилось, що з тої “стежки” немає жодної фотографії. А це про багато що говорить :-)). Напевно просто не було часу фотографуватись та і бажання ніякого не було. Хотілось скоріше з цієї багнюки вийти.
І от, біля половини п’ятої ми доїхали/дійшли до Близниці, зупинившись на деякий час біля річки, що би змити з себе та з байків грязюку.
В Близниці після “пригод”, хтось вирішив, що мікроавтобус має під’їхати до Близниці, замість Надвірної, про що було повідомлено нашому водію. Але чекати довелось якось дуже довго. Дорога від Надвірної до Близниці дуже погана, тому мікроавтобус їхав нешвидко.
В певний момент всім набридло його чекати та ми вирушили назустріч нашому транспорту. Зустрілись із ним десь в п’яти кілометрах від Близниці. Завантажились до мікроавтобусу та поїхали на вокзал.
Відстань: 22 км.
Набір висоти: 332 м.
Післяпохідне.
Це був чудовий похід по Карпатським горам із чудової компанією. Як в добрі часи. Погода нас не підвела і ми не зустріли жодної краплі дощу на своєму шляху. Ну і гори, як завжди, прекрасні. Хоча кілометрів ми проїхали небагато, але рельєф та особливості карпатських доріг це компенсували більше ніж досить.
Автор тексту SKIF.
Ф О Т О А Л Ь Б О М
