XBikeCLUB

з байком по життю

2011 – 20-21 серпня – Дивний карти малюнок. Сумщина

Велопохід партизанськими стежками Сумщини



 

Переглянути Буринь-Красний-Путивль-Литвиновичі-Кролевець, Сумщина на карті великого розміру
 
20.08.2011 м. Буринь – с. Червона слобода – с. Шевченкове – х. Красний – с. Октябрьське – м. Путивль. Відстань 46 км.
5:00.
Ішов дощ. Прокидатись було важко. Все ж таки вмовила себе встати, бо сьогодні починався дводенний велопохід по душевних місцях із веселою компанією. Explorer: Що казати, коли негода застає в дорозі – вибору вже не маєш. Та ось змусити себе на світанку вилізти з теплого ліжка, щоб їхати кудись під дощем – надзвичайно важко…
 
Отже поїзд Кіїв-Харків мчить нас до станції Буринь (Сумська область). Більшість в групі вирішили додивитись сни, а я та Андрій (Skaska) вештались по вагонах, досліджуючи, хто як влаштувався.
Три з половиною години минули, і от ми на моїй малій Батьківщині – Сумщині.
 
Image
 
О 10:50  вийшли на маршрут. Маршрут на цей день був не складний, але цікавий тим, що прокладений здебільшого орієнтуючись лише по точках, куди б хотілося потрапити, а не по дорогах.
Нам треба було подбати про їжу, закупівля виявилась цікавою – ми "тарились" в місцевому сільському магазині, де перелік категорій товарів вражає : хліб, взуття, ланцюги Shimano, пиво, лопати, овес, банани – це невеличка частина переліку. Explorer: звичайна картина для "сільпо" радянських років. Але справляє враження на звичних до мегамаркетів киян.
 
Дороги в цій місцевості нагадують Київський ПДН. Але більш дикі, не такі розкатані, та майже безлюдні.
 
Image Image 
 
Трішки поблукавши, ми приїхали на добре знаний пляжик на річці Сейм біля хутору Красний. Але цього року погода не сприяла купанню та іншим пляжним забавам. Навпаки, довелось розводити вогнище та грітись.
 
 Image Image Image
 
Час від часу нас поливав дощик, який був схожий на душ, через те що він раптово починався, а потім так само в одну мить вщухав. Зрештою, час "матрасу" в цьому чарівному куточку вирішили скоротити та поїхали в напрямку міста Путивль, до готелю та вечері.
По приїзді до Путивля, перечікували дощ за кавою та чаєм. В закладі нам приділив багато уваги місцевий кіт. Нам усім, а особливо Олексію. Як Олексій не опирався, але кіт настирливо застрибував та вперто хотів посидіти саме біля нього.
 
Image Image
 
З’явилась думка, що кіт відчуває: щось болить. І таки вгадали. Нажаль, пиріжки з Буринського вокзалу зіпсували самопочуття нашому другу. Мораль: ковбаса, що лежить поряд із ланцюгом Shimano завдасть вам меншої шкоди ніж пиріжок з вокзалу.
 
Путивль розташований в мальовничій місцевості. Як і більшість давньоруських міст, він виник на високому березі річки Сейм серед декількох пагорбів, які розділені глибокими ярами. Поки ми вирішували, чи оглядати Путивль під дощем, чи залишити це на завтра, дощ закінчився, і ледь не вперше за день визирнуло сонечко. Ми поїхали на ознайомлення з найгарнішими місцями цього древнього міста.
Міський парк «Городок». Пам’ятник княгині Ярославні, що чекає поки князь Ігор б’ється з половцями, та краєвид, що відкривається з цього пагорба.
 
Image Image
 
 
Image  
 
Пам’ятний знак у вигляді хреста захисникам Путивлю від монголо-татарських загарбників.
 
Image
 
На пам’ятній дошці накреслено:
«Здесь покоится прах защитников Путивля, 
погибших в 1239 году при обороне города 
от монголо-татарских завоевателей. 
Вечная память и слава павшим за Родину»
 
Пам’ятник Ковпаку С.А. – керівнику партизанського руху на Путивльщині.
 
 
Image 
 
Та краєвид, що відкривається з цього пагорба.
 
 
Image 
Свято-Мовчанський жіночий монастир, XVI-XIX століття.
 
 
Image
Image Image 
 
Набравшись вражень – їдемо до готелю Монастирський. Ним виявився невеличкий охайний будиночок з привітним персоналом та господарями, затишними номерами.
Вечеряти ми пішли в заклад, який більше нагадував музей.
 
Image Image
 
Напевно, таким чином господарі вирішили розважати гостей, поки ті чекають на їжу. Бо чекати довелося дійсно довго. Провівши увесь вечір в кафе-музеї ми не встигли в сауну. Так і позасинали з не пропареними кісточками.
 
21.08.2011 м. Путивль – с. Спадщина – Спадщанський ліс – с. Литвиновичі – с. Петрівка – с. Локня – м. Кролевець. Відстань 67 км.
7:00.
 
Ішов дощ… Я засмутилась, побачивши – все небо затягнуте сірими хмарами, адже нас чекали 70 км ґрунтових доріг, і не хотілося перетворити подорож на копирсання в багнюці. Але діватись нема куди, з маршрутом вирішили визначатись вже по ходу.
Швидкий сніданок в готелі, і – вперед.
Початок нашого шляху від Путивлю до Спадщанського лісу знайомий мені до деревця, ями, камінчика, бо багато років поспіль ми ганяли тут в дитинстві на роверах, і з того часу мало що змінилося.
 
Image Image
 
А от ліс (за винятком дороги до музею) я раніше не досліджувала – боялась його чомусь.
В лісі зупинки:
партизанська землянка часів Другої світової війни;
 
 
Image
 
музей партизанської слави та експозиція сучасної важкої зброї.
 
 
Image Image
 
 
Image Image
 
Якщо коротенько, було так. Під час Другої світової війни у важкодоступному лісі під Путивлем влаштувалися партизани під командуванням Сидора Ковпака. Спроби німців вибити партизанів з лісу виявилися безуспішними, а потім загони народних месників і самі стали виходити звідти з рейдами, дійшовши в результаті до західних кордонів України.
Ковпак став двічі героєм Радянського Союзу і написав книгу мемуарів «Від Путивля до Карпат». А в Спадщанському лісі в 1967 році створили Музей партизанської слави, який у 2007 році поновили завезеними одиницями бойової техніки, переважно післявоєнної.
 
За музеєм цивілізація закінчується – починається той самий важкодоступний ліс.
 
Image
 
Трохи поблукавши в пошуках дороги, що виведе нас в правильному напрямку, ми виїхали на заливні луки, прорізані руслами маленьких річок.
 
 
Image
 
Поблукали ще й там і виїхали на дивну дорогу, спотворену якимсь аццким трактором, що схожа на величезну пральну дошку. По ній в’їхали в с. Литвиновичі. Окрім дряпання на пагорб, ми нічого незвичного не чекали. Але Віталій-Джан знайшов несподівано для всіх стару величезну дерев’яну церкву.  Стоїть ця церква на місці давньоруського городища, що є пам’яткою археології та охороняється законом… УРСР. Цікаво, про це місце взагалі хтось пам’ятає? Але найдивовижніше видовище чекало нас у дворі церкви – прямо під небом, на спотворених часом дерев`яних стовпах, непохитно висіли дзвони. Церковні дзвони, виготовлені дуже давно, судячи з вигравіюваних на них: "14 п. 34 ф." (14 пудів та 34 фунти) та "Колокольный заводъ въ Ростовƀ на Дону" . Якимось дивом вони вціліли, незважаючи на війни та революції, зміни влади та поколінь.
 
Image
 
 
 
Image Image
Image 
 
Після Литвиновичей на нас чекала дорога крізь яр, а потім поля…кукурудза, гречка, невідомі рослини. Місцями врожай вже зібрали, і здавалося, що їдеш по пустелі. Діло було до обіду, група почала відчувати втому, хотіли нарешті спіймати момент, коли усі зберемося, щоб зупинитись поїсти. Ловили довго, зрештою привал зробили посеред дороги між гречаними полями, щоправда так і не наздогнавши Олексія.
 
Image Image
 
 
Image 
 
Вїзд в с. Локня запам’ятався тим, що розігнавшись на глиняному спуску, в низу, де глина була мокра, 3 байкери підслизнулися та впали. Коли ми впевнилися, що всі цілі – повеселилися. М’які падіння трішки розшевелили групу, що, здається, почала входити в транс від цієї польової дороги. В селі набрали води. Усі із задоволенням прийняли участь в процесі діставання її простим народним методом з колодязя – лелеки.
 
 
Image Image 
 
Середня швидкість пересування групи була низькою, ще й іноді доводилось давати гаком зайвих кілометрів. Тож вибравшись на трасу, ми прийняли рішення докотити спокійно до Кролевця по асфальту, а не занурюватись знов в ґрунти, ризикуючи запізнитись на поїзд.
 
Олексій по дорозі розповідав нам про якійсь загадковий яблуневий сад, що росте в Кролевці. Час був, тож ми поїхали дізнатись, чим же цікавий цей сад. Чесно кажучи, побачене мене дійсно здивувало і зацікавило. Яблуня-колонія віком більше 220 років. Досягти такого віку вдалось завдяки унікальній властивості: коли стовбур вже відмирає, гілки нахиляються вниз і укорінюються, таким чином продовжують жити. Яблуня ця займає вже 0,10 га.
 
 
Image Image
 
 
Image Image
 
По дорозі на вокзал нас знов спіймав дощ, але ми вже програму свою виконали і з відчуттям втоми та радості сховались в приміщені вокзалу, спокійно запакували велосипеди, дочекались нашої електрички підвищеного комфорту і – на Кіїв.
 
P.S. Дякую своїм друзям Xbike’рам та дружньому велоклубу Velorout за пригоди. 

Автор тексту Aloe.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

XBIKE CLUB © 2007-2017 Frontier Theme